Позитивне право — термін теорії права, який означає право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи, тобто право, чинне в даному суспільстві. Позитивне право протиставляється теоретичній концепції природного права, як права, визначеного самою природою. Позитивне право є штучним правом, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. Існує і інший підхід до визначення поняття позитивного права, позитивне право – це право, виражене в законах та інших джерелах.

Для позитивного права характерні наступні риси:

1) значною мірою створюється людьми, суспільними утвореннями – законодавцями, судами, самими суб’єктами права і т.д., є результатом їхньої творчості, цілеспрямованої вольової діяльності;

2) існує у вигляді законів, інших джерел, тобто особливою, зовні вираженою реальності (а не просто у вигляді думки, ідеї, як це властиво природному праву).

Природні права для свого існування не вимагають їх закріплення і формулювання в будь-яких особливих нормах. Вони знаходяться як би за нормами, поза ними. Однак такого закріплення вимагає їх реалізація. Існуючи як об’єктивні вимоги, що випливають із самого життя, у вигляді ідей, уявлень, природні права потім закріплюються в конкретних нормах і реалізуються в них: у звичаях, у моральних нормах і – що особливо значимо – в юридичних нормах.

Також існує співвідношення понять природного та позитивного права. Позитивне і природне право розглядаються разом, як нерозривні, немислимі одне без одного, оскільки природне право справедливе, але не реалізується саме собою (його реалізація залежить від держави), тоді як позитивне право реалізується, але не обов’язково є справедливим (його справедливість визначається відповідністю природному праву).

У філософії права існує напрям правового позитивізму, який визнає тільке конкретне позитивне право відповідної епохи та держави, без огляду на його справедливість.

Більш загальну характеристику позитивного права дає С. Алексєєв: “Позитивне право – це реальний, існуючий в законах, інших документах фактично відчутний (й тому« позитивний ») нормативний регулятор, на основі якого визначається юридично дозволене і юридично недозволене поведінку і виносяться судами, іншими державними установами юридично обов’язкові імперативно-владні рішення »2. В обох випадках позитивне право розглядається як штучне створення цивілізації, як прояв владної волі конкретних соціальних суб’єктів і, в першу чергу, держави.